Від хірурга до Python-розробника. Історія 62-річного світчера

Світчерство — це завжди про сміливість. Особливо, якщо змінюєш кар’єру після багатьох років в іншій сфері.

Олегу було майже шістдесят, коли він залишив медицину й вирішив світчнутися в ІТ. Сьогодні він — Python-розробник, вчиться далі і відкрито говорить про те, як починати з нуля, ейджизм, відмови на співбесідах, перший проєкт, свою команду і професійні плани. Про те, що вчитися, змінюватися і бути корисним можна в будь-якому віці.

Як було до ІТ

Олег зізнається: мріяв стати хірургом ще з дитинства. На цей вибір вплинув його хрещений батько — лікар, який здавався маленькому Олегу справжнім героєм.

«Мій хрещений був хірургом. Для мене це слово звучало як щось особливе, сильне. Я був ще дитиною — десь 7–8 років — але добре пам’ятаю, як його викликали з родинного застілля на термінову операцію. Через дві години він повернувся, ніби нічого не сталося, і знову сів за стіл. Це вразило мене назавжди».

Ця сцена закарбувалась у памʼяті — і стала першим поштовхом до майбутньої професії. Мрію Олег втілив: став хірургом, працював у мальовничому містечку Остер на Чернігівщині, рятував життя.

Та згодом ситуація в країні змінилась. У 90-х роках, коли країна тільки починала свій незалежний шлях, життя медиків було непростим: зарплати затримувалися місяцями, а родину потрібно було утримувати. Тоді Олег прийняв рішення змінити напрям. Отримав другу освіту — фармацевтичну — і почав усе спочатку. І майже 25 років працював у фармацевтичній індустрії, виріс до керівних позицій у представництвах західних фармкомпаній.

Та історія знову зробила крутий поворот. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, фармзавод, з продукцією якого він працював, знищили. І саме тоді з’явилося нове запитання: «А що далі?».

Як це, бути джуном у 60?

Коли Олег вирішив змінити професію, йому здавалося, що в ІТ буде менше упереджень щодо віку.

«Це ж сфера, де цінують не лише хард скіли. Насамперед — людей, їхній досвід, підхід, щоби проявити себе на повну».

Реальність виявилася не такою ідеальною. Хоча прямого прояву ейджизму не було, він постійно відчував недовіру через свій вік.

«У суспільстві досі спрацьовує стереотип, що старші люди не вміють навчатись, не гнучкі, не такі продуктивні, як молодші колеги. Але ж можна перестати розвиватися і у 25 років, а бути затребуваним — і в 70. Усе вирішує бажання і готовність діяти».

Олег зрозумів, що ейджизм у тій чи іншій формі присутній всюди, але це точно не причина зупинятись.

«Відмови — це як червоне світло на світлофорі. Воно ж тимчасове. Головне — не звертати з дороги, щоби дочекатися зеленого».

Найбільші виклики для світчера

Розповідаючи про найскладніші моменти під час пошуку проєктів та безпосередньо роботи, Олег виділив три ключові виклики, з якими йому довелося зіткнутися.

Довести, що світчинг — це серйозно

«Найбільша складність запевнити, що мій світчинг в ІТ — це не просто примха, тимчасове бажання. Так це не працює. Потрібно довести на співбесідах, що це свідомий, серйозний, дорослий, адекватний вибір, в основі якого — здоровий глузд».

Не зламатися від ігнорування та відмов

Другим випробуванням стало психологічне навантаження від численних відмов та ігнорування з боку рекрутерів. Олег розповідає, що перед тим, як отримати свій перший офер, залишив понад 380 відгуків на вакансії, а відповідь — лише на 15–20 % з них.

«Мені здається, що рекрутери бояться такої собі «старшої зверхності»: мовляв, людина вже з досвідом, була керівником, буде важко адаптуватися в підлеглі. Але це не так. Це не про вік, а про особистість».

І радить усім, хто працює з підбором персоналу, перш ніж відмовити кандидату через вік — згадати фільм «Стажер» із Робертом де Ніро. Бо іноді саме досвід — головна перевага.

Навчитися розмовляти мовою айтівців

Третім важливим викликом стала необхідність опанувати не тільки Python як мову програмування, але й загалом термінологію та спосіб комунікації ІТ-спільноти.

«Наприклад, якщо я скажу “резекція шлунку за Більрот-ІІ з модифікацією Гофмейстера–Фінстерера”. Людина без медичної освіти нічого не зрозуміє. От так і мені було складно сприймати технічну термінологію, правильно її використовувати. Сюди потрібно додати молодіжний сленг і професійний жаргон, які я продовжую вдосконалювати, щоби бути з іншими ІТ-фахівцями on the same page».

«Мій куратор молодший за мого сина»: як будувати комунікацію з молодшими колегами

Одне із частих питань до світчерів старшого віку — як налагодити співпрацю з молодшими колегами, особливо якщо ті — керівники. Олег із таким викликом зіткнувся ще на першому місці роботи в IT. І його досвід — позитивний.

«Я одразу був до цього готовий. Усвідомлював: у новій сфері мене будуть оточувати молодші, зокрема керівники».

У компанії VITA325 його керівником був 47-річний Роман. На той момент Олегу було 61. Різниця — 14 років.

«А от моєму куратору Дмитру — 22 роки. Тобто був молодшим за мого сина. І ми чудово співпрацювали. Я йому дуже вдячний — він допоміг мені зрозуміти практичні речі в Machine Learning, багато пояснював. Жодного дискомфорту в комунікації не було».

Головним принципом ефективної взаємодії Олег вважає повагу — незалежно від віку чи ролі.

«Я поважаю людину, яка хоче допомогти. Це мені потрібно. Мені не соромно чогось не знати. Соромно — не хотіти знати».

Як медичний досвід допомагає в ІТ

Аналітичне мислення

«У медицині все починається з діагнозу. Якщо поставити його правильно — далі вже все йде за протоколом. Але саме діагностувати допомагає аналітичне мислення. Треба врахувати все — і розповідь пацієнта, й аналізи, і результати обстежень. Це постійна робота з великою кількістю даних, яку треба вміти звести в одне ціле».

У програмуванні, каже Олег, це відчувається дуже сильно: велика кількість даних, інформації — і твоя здатність бачити суть має вирішальне значення.

Уважність до деталей

У медицині помилки можуть мати дуже серйозні наслідки, тому звичка перевіряти все двічі, мислити критично й не нехтувати дрібницями залишається.

«Колись Микола Пирогов — видатний хірург і засновник військово-польової хірургії — навіть видав книжку власних лікарських помилок, щоби інші на них вчилися. Це був дуже сильний вчинок. І це про ставлення до професії».

У розробці, пояснює він, увага до деталей помітна на всіх рівнях — від загальної логіки проєкту до написання окремих рядків коду.

Стресостійкість

«Лікар — це постійна присутність поруч із болем і стражданням. Пацієнт приходить до хірурга не просто поговорити. Він чекає допомоги, а ти маєш цю допомогу дати. І водночас триматися, не втрачати рівновагу.

Якщо ти будеш просто співчувати хворому, ти йому не допоможеш. Тому потрібно бути сильним, щоб не звертати увагу на біль людини, десь там внутрішньо гасити свої емоції, емпатію. І працювати над результатом, щоб цей пацієнт одужав. Особливо це важливо, коли хірург має справу з пацієнтом у критичному стані — тоді головне не розгубитися, а зробити все, щоб урятувати життя».

Олег зізнається, що саме емоційна стійкість допомагає йому залишатися спокійним і в ІТ.

«Після хірургічного досвіду жоден баг не здається критичним. Тут допоможе середовище розробки. Воно викине помилку й підкаже тобі, що виправити».

Як навчається

Навчання стало частиною щоденного ритму. Олег не просто здобув нову професію — він вибудував власну систему, яка допомагає рухатися далі: від базових курсів до фахової літератури, від вивчення англійської до подкастів про емоційний інтелект.

1. Базова підготовка

Починав із відео на YouTube і перших експериментів у Jupyter Notebook. Першою серйозною книжкою стала Python Crash Course Еріка Маттеса — вона дала системне розуміння мови.

Потім — Mate Academy. Курси допомогли отримати практику, підтримку менторів і першу роботу в ІТ. Зараз Олег читає Deep Learning with Python Франсуа Шолле, щоб зануритися глибше в напрям ML.

2. Англійська як новий челендж

Олег зізнається, що опанувати Python йому було легше, ніж англійську. Тому він регулярно займається — по 1,5–2 години чотири рази на тиждень, зокрема на курсах British Council.

3. Додатково

Олег слухає подкасти не лише про ІТ, а і про бізнес, мислення, ментальне здоров’я.

• «Закрив раунд» з Іллею Кабачинським та Антоном Полєсковим — про компанії та людей, які розвивають Tech-ринок.
• FEDORIV VLOG — надихає простими, але глибокими думками. Допомагає краще розуміти бізнес, інвестиції та сучасний маркетинг.
• Психологічні подкасти — для балансу в періоди невизначеності та як підтримувати себе під час війни.

«Мене цікавлять не тільки хард скіли. Я вірю, що емоційний інтелект, емпатія, здатність навчатися — це ключові навички для будь-якого віку».

«Мене надихає сучасна молодь. Вони сміливо мислять, не бояться помилятися і прямо говорять те, що думають. Саме тому мені хочеться бути в цій сфері, працювати з ними поруч і розвиватися далі».

Де працює

Після завершення навчання Олег уже має досвід роботи в комерційних проєктах. Один із них стосувався розробки застосунку для людей із протезами. Команда вивчала типи ходи, вплив неправильної адаптації протеза на здоров’я. Олег додає, що цей напрям особливо важливий зараз, коли багато українців потребують реабілітації після бойових травм.

Ще один проєкт був пов’язаний із побудовою ML-моделі, яка допомагає перевіряти відповідність лікарських рішень міжнародним протоколам лікування. Система аналізувала записи в історіях хвороб — діагнози, призначення, обстеження — і порівнювала їх з офіційними стандартами. Завдання Олега полягало не лише в налаштуванні технічної логіки, а й у медичній експертизі: він розумів, коли й чому модель помиляється, і як її краще скоригувати.

Зараз Олег працює в компанії SokillSky, яка розробляє рішення для оборонної сфери. Він каже, що радий бути частиною команди, яка створює технології, що можуть захищати країну та рятувати життя.

Та водночас він не полишає мрії поєднати технічну й медичну експертизу.

«Мені було б цікаво працювати в медичних чи фармацевтичних проєктах. У цій галузі ще дуже багато, що можна покращити. І я розумію як».

Не лише ІТ

У вільний час Олег знаходить відпочинок і гармонію в простих речах. Разом із дружиною він доглядає невелику ділянку землі, де вирощують різноманітні овочі, зокрема й ексклюзивні — батат, спаржу, а в планах — артишоки. На ділянці також росте сад із фруктовими деревами.

«Навички не передаються генетично, але, напевно, з Україною це працює інакше. Якщо десь поруч є клаптик землі — тяга до нього обов’язково з’явиться».

Олег зізнається, що час, проведений на городі, допомагає йому перезавантажитися і відновити сили після роботи за ноутбуком. А ще мріє повернутися до свого ритуалу плавання — каже, вода так само добре очищає думки від зайвого.

«Їж жабу»: поради для світчерів старшого віку

Якщо ви давно думаєте про зміну професії, але сумніваєтесь, чи не пізно — досвід Олега доводить: ніколи не пізно, якщо є бажання.

1. Без ілюзій — але з вірою в себе

«Буде важко. Треба чесно собі відповісти: а мені це справді потрібно? Я зможу це полюбити?»

Його шлях до розробки був не випадковим. У шкільні роки він особливо любив алгебру та геометрію, але пішов у медицину.

«Я здійснив дитячу мрію стати хірургом. Чому б не здійснити ще одну — ту, яка з’явилась навіть раніше. Адже ІТ — це теж про логіку, задачі, структуру. Усе дуже пов’язане з математикою».

Навіть якщо минуло багато років, переконаний, усе можна згадати — якщо справді хочеш.

2. Дисципліна вирішує

Рішення — це лише початок. Далі все тримається на дисципліні.

«Прокинувся — і працюєш. Навіть якщо не хочеться, навіть якщо щось не виходить. Ти вже вирішив — тож роби».

Самодисципліна, за словами Олега, стала для нього головним інструментом у щоденному навчанні.

3. Не боятися помилок і починати із складного

Олег радить не шукати легких шляхів, а навпаки — одразу братися за найскладніше.

«Як казав Браян Трейсі, “з’їж жабу зранку”. Тобто починай із найскладнішого. Подолаєш — і все інше вже не страшне».

Він додає: ресурсів сьогодні більше, ніж достатньо. Головне — не боятися робити помилки й не соромитися просити про допомогу.

Історія Олега — нагадування, що справжні зміни починаються не з віку, а з внутрішнього рішення. І що новий шлях — не втеча від минулого, а ще одна форма втілення себе.

«Для мене головне — бути корисним і цінним. Компанії, родині, людям поруч, своїй країні. І водночас мати змогу просто жити, працювати і відчувати, що ти потрібен. Це і робить мене щасливою людиною».